Чудотворна ікона, названа по селу, де народився й жив Владика Модест і де відбулося чудо його зцілення, багатьом зараз відома. Усе життя Владика зберігав у серці своєму пам'ять про несказану милість Богоматері, Яка дарувала йому чудесне зцілення. В знак подяки про чудо Владика прийняв рішення побудувати величний храм у рідному селі Зиновинці Літинського повіту Кам'янець-Подільської єпархії (нині с. Шевченка Літинського району Вінницької області України), присвятивши його Живоначальній Трійці. В 1890 р. на парафіяльному цвинтарі над могилами батьків преосвященного Модеста була зробле¬на закладка собору. У його фундамент вклали срібний хрест із мощами святих і кілька каменів з Елеонської гори в кипарисовому ящику. Кам'яний собор прикрасили витонченими карнизами й пілястрами. На куполах засяяли золоті хрести, на дзвіницю були піднято 11 дзвонів, найбільший з яких мав вагу 1200 кг.
Над розписом собору трудилося п'ять іконописців під керівництвом почаївського ієромонаха Паїсія, відомого в XIX столітті іконописця. По своїй архітектурі храм був близький до житомирського кафедрального собору, що зберігся до нашого часу.
Храм мав два престоли: головний - на честь Пресвятої Трійці, й малий, теплий - на честь Покрова Божої Матері. В 1895 році собор був освячений, туди хресним ходом перенесли чудотворний образ Зиновинської Божої Матері, і встановили у виготовлений для нього золочений різьблений кіот. Ікону покрили дорогою срібнопозолоченною ризою, прикрашеною дорогоцінними каменями. Преосвященний Модест до кінця днів своїх зберігав при собі список із цього чудотворного образу, а після його смерті список з ікони був переданий храму, у якому стали зберігатися обидві ікони - оригінал і копія.
Це незвичайні ікони, на обох Богородиця зображена із заплющеними очима. Фахівці вважають, що Зиновинська ікона Божої Матері була написана на початку XVII століття й відноситься до рідкіснихх в українській іконографії зображень Богоматері «Виховання» або «Аравійська». З історії святині відомо, що ікона написана простим благочестивим жителем села, ймовірно, іконописцем, тому що образ викона¬ний на високому художньому рівні.
В 1935 році було ухвалене рішення про знищення Свято-Троїцького собору. За свідченням старожилів, протягом перших трьох днів руйнування собору ч¬дотворна ікона світилася чудесним світлом. З неї зняли дорогу ризу й разом з іншими іконами звалили в капличку на цвинтар. Одна із місцевих жительок., Євдокія Дрійчук, забрала чудотворний образ у свій будинок.
Інша селянка забрала копію чудотворного образу і використовувала його в господарстві як ляду для кагату, куди скидали картоплю. Пам'ятаючи про головну святиню села, парафіянка храму Євдокія Дрійчук умовила сусідку віддати їй ікону й до кінця своїх днів таємно зберігала обидві ікони у своєму будинку. Довгий час Зиновинська ікона вважалася безповоротно загубленою.
Один місцевий житель, щоб зберегти хоча б обрис величного собору, однієї ночі по периметру храму обсадив його фундамент соснами. Сьогодні ці сосни виросли. Але якщо зайти вглиб цієї посадки, опинишся начебто усередині храму. Так і є: тут був престол, а тут - вівтар. А тут ще й сходи залишилися. Але комуністи не просто зруйнували храм. На місці вівтаря вони поставили погруддя Леніна. Постамент його й дотепер стоїть в заростях «соснового храму». Біля дороги віруючі поставили хрест, щоб позначити місце собору.
Наші дні...
Пройшло сімдесят років, перш ніж Пресвята Богородиця знову явила Свій образ, сотворивши нове чудо. У грудні 2004 р. під час Різдвяного посту (саме тоді, коли у Вінниці перебувала кровоточива Державна ікона Спасителя), раптом хранителька ікони, псаломщиця Зінаїда Сєрова (дочка Євдокії Дрійчук) побачила: ікона Божої Матері відкрила очі. Жінка нікому не сказала про це, тому що не прагнула, щоб у селі говорили, що вона «свята підлесниця», мовляв, у неї навіть ікони очі відкривають. Сказала тільки дочці колишнього церковного старости.
Та й розповіла священику, що є в селі чудотворна ікона, і ніхто не знає, яка в неї назва. І молодий священик, ієрей Володимир Кищук, три дні гаряче молився Господу: якщо на те Його воля, те нехай ікона вернеться в храм. Якось він сказав Зінаїді, що прагне знайти чудотворну ікону. А жінка у відповідь: «Навіщо вам шукати? Вона в мене». Священик сказав, що ця святиня повинна вернутися в храм, це знак того, що Матір Божа посилає нам благодать і знак для покаяння, особливо в цей час. І жінка погодилася відда¬ти цю ікону в церкву. Коли ікону переносили в храм, жінка похилого віку страждаюча важкою хворобою ніг, приклалася до чудотворного образу й наступного дня відчула себе зціленою. Зі слів священика це не єдине зцілення, що сталося в наш час.
Два роки чудотворна Зиновинська ікона Божої Матері перебувала в с. Шевченка в храмі Усікновення глави Іоанна Предтечі, улаштованому в старій хаті. Поруч із чудотворним образом стояв його список, що раніше належав Преосвященному Модесту, що й уже зберігався в храмі - «Чому в Богородиці очі закриті?» - було перше, що запитав молодий священик, який в 2004 р. прийняв прихід. Завдяки збереженому списку видно чудо, що звершилося: відкриті очі Богоматері на чудотворному образі й закриті - на стародавньому списку.
Щосереди й щонеділі священик проводив водосвятний молебень. У зошиті фіксувалися всі випадки зцілення й допомоги після молитов перед образом. Під склом на іконі висіли сотні дарунків від зцілених - золоті й срібні хрес¬тики, ланцюжки й обручки. А після свята Трійці, у День Святого Духа, в українське село Шевченка з'їжджалися тисячі прочан з усією України, Росії, Білорусі, Молдови.
Через два роки після того, як Зиновинська ікона чудесним чином відкрила очі, невідомі зловмисники підпалили церкву. Храм вигорів повністю, пропа¬ла безліч стародавніх ікон і книг, усі лампади тріснули від високої температури. Але, на щастя, Зиновинська ікона уціліла! Слідство встановило, що невідомі розбили вікно, жбурнули усередину приміщення 10-літрову каністру із соляркою, підпалили смолоскип і кинули його слідом. А самі втекли на машині. За два тижні до пожежі церкву обікрали, але винесли тільки те, що потрібно для здійснення богослужінь і без чого неможливо провести службу. Очевидно, приходили й за іконою, але по Божій милості в той час Зиновинська перебувала в сусідньому районі. Тим вечером її повинні були привезти назад, однак усі бажаючі не встигнули прикластися до образу, і його залишили. Зловмисники, звичайно, цього не знали. Через чотири дні секретар храму Галина Плюта наткнулася на поліетиленовий мішок для сміття, де лежала стародавня лампада й записка: «По проханню повертаємо лампаду, щоб горіла». Настоятель звернув увагу на красномовне останнє слово й благословив виносити на ніч чудотворну ікону із храму. Про це ніхто, крім декількох парафіян, не знав. А через два дні церкву спалили... Це зробили не місцеві жителі, адже в селі ніхто не користується сміттєвими пакетами. Та й вилити на підлогу 10 літрів солярки ніхто собі отут не дозволить: кожний літр на вагу золота.
Місцеві жителі вирішили, що згорілу церкву, яка була в житловому будинку, відновлювати не будуть. Постановили влаштувати церкву в колишньому архієпископському будинку. У селі дотепер зберігся будинок Костянтина Стрельбицького, де зупинявся його син Преосвященний Модест. У цьому будинку розташовувалася контора колгоспу, а потім будинок був переданий православній громаді села. До пожежі там планували створити православне сестринство...